Ця судова справа є дуже показовою. В ній є все: ненависть, зрада, і, звичайно, багато брехні. Вона має зацікавити всіх, хто перебуває в шлюбі, оскільки допомагає вчитися на чужих помилках, а не на своїх.

Жили собі чоловік і дружина, любили і поважали один одного, перебували в зареєстрованому шлюбі 32 роки. Чоловік заробляв гроші, дружина йому в цьому допомагала. За спільні кошти подружжя був побудований готель, який було оформлено на дружину. Одного разу у чоловіка виник великий борг перед бізнес-партнером, у зв’язку з чим подружжя вирішило фіктивно розлучитися. Таким нехитрим способом чоловік і дружина намагалися врятувати свій готель від потенційних атак кредитора. До речі, це дуже розповсюджена помилка. Державний або приватний виконавець має право подати позов про визначення частки боржника у спільному майні подружжя, а потім звернути стягнення на цю частку. Отже, розірвання шлюбу жодним чином не вирішує проблему з кредитором, але подружжя вважало інакше.

Треба сказати, що розірваний шлюб жодним чином не вплинув на життя подружжя: вони продовжили проживати в одному будинку, спільно подорожували, мали спільний бюджет. Позашлюбні відносини тривали 2 роки. За цей час подружжя за спільні кошти побудувало другий готель, який завбачливо був оформлений на дружину. Після того, як напруга з бізнес-партнером була знята, чоловік і дружина  вирішили повторно оформити шлюб.

Пройшло ще 7 років і на 42-му році подружнього життя чоловік і дружина вирішили розлучитися по-справжньому.  Розділити майно мирним шляхом не вдалося. Дружина зайняла деструктивну позицію, побудовану на цілковитій неправді. Вона заявила, що другий готель будувався під час розірваного шлюбу за її особисті кошти, а тому не підлягає поділу. Чоловіку нічого іншого не залишалося, як звертатися до суду з позовом про поділ майна. Саме на цьому етапі (етапі підготовки позову) мене і було залучено в якості адвоката. Справа виявилася дуже складною, адже, всі юридичні документи були направлені проти мого клієнта. Відповідачка спиралася на договори, акти виконаних робіт, платіжні документи, які підтверджували той факт, що саме вона виступала замовником будівництва готелю і здійснювала його фінансування. Колишня дружина все заперечувала, в тому числі факт спільного проживання з чоловіком однією сім’єю під час розірваного шлюбу. Дійшло до абсурду. Відповідачка стверджувала, що у спільних подорожах за кордоном вона, хоча і проживала в одному номері з чоловіком, проте, ночувала у ванній кімнаті.  

Мені довелося спростовувати твердження відповідачки показаннями свідків. В суді були допитані директор генерального підрядника, особа, яка виконувала технічний нагляд за будівництвом готелю, дочка і зять подружжя. Всі вони підтвердили, що будівництво здійснювалося за рахунок спільних коштів подружжя, а фактичні функції замовника виконував саме мій клієнт. Також був детально проаналізований податковий облік відповідачки, який свідчив про відсутність у неї особистих доходів в необхідному розмірі. Насамкінець письмовими доказами був доведений факт спільного проживання позивача і відповідачки однією сім’єю під час розірваного шлюбу, що мало вирішальне значення.

На розгляд цього сімейного спору судам знадобилося 2,5 роки. Києво-Святошинський районний суд Київської області став на бік дружини, проте, Київський апеляційний суд і Верховний суд погодилися з моїми доводами і підтримали позицію чоловіка.  

Справа № 369/6019/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131019847)