Ця історія розпочалася в далекому 2019 році. Мого клієнта затримали працівники Служби безпеки України і більше години катували: били по різних частинах тіла, замотували на голові поліетиленовий пакет, внаслідок чого людина втрачала свідомість. Правоохоронці вважали його пособником терористів і катуванням  примушували надати викривальні показання. Не отримавши жодних показань, оперативні працівники поклали в карман його куртки гранату. Це було зроблено для того, щоб гарантовано притягнути людину до кримінальної відповідальності.

На першій зустрічі зі мною, яка відбулася в день затримання, клієнт ледве ходив і насилу розмовляв, мав численні синці.

Протягом семи місяців поспіль людина перебувала під вартою в одиночній камері, що, на моє глибоке переконання, є також різновидом катування.

Сім місяців виснажливої, копіткої роботи дозволили витягнути клієнта із СІЗО. Ще через три місяця прокурор закрив відносно клієнта справу в частині його пособництва в замаху на терористичний акт. Кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав – за недостатністю доказів.  Згодом розвалилася справа і по гранаті. Друге кримінальне провадження було закрито у зв’язку з закінченням строків досудового розслідування.

На початку 2020 року мною була подана скарга до Європейського суду з прав людини, в якій були викладені вищезазначені факти.

01 жовтня 2025 року ЄСПЛ повідомив мене про початок комунікації за скаргою щодо жорсткого поводження з людиною та відсутності ефективного розслідування у цьому відношенні (заява №7883/20). Є всі підстави вважати, що протягом року ця скарга буде задоволена. Відновлення справедливості займає дуже багато часу, але воно того варте!