Визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку

Все тече, все змінюється. Судова практика з кредитних правовідносин також не стоїть на місті. Яскравим підтвердженням цього факту є змінена позиція суддів з питань правозастосування статтей 37, 39 ЗУ «Про іпотеку». Так, ще рік тому судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ майже одноголосно вважали, що іпотекодержатель за рішенням суду може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності. Також на цьому наголошувалось і в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, затвердженому суддями Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в 2012 році.

30 березня 2016 року з прийняттям Верховним судом України постанови у справі №6-1851цс15 вищезгадана позиція змінилася на протилежну.

Розглянувши подану скаржником заяву ВСУ зазначив, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відтак, ВСУ зробив висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Що ж, можна привітати боржників і майнових поручителів (цією постановою ВСУ забрав із рук їхніх опонентів дуже сильну зброю) і поспівчувати адвокатам і суддям місцевих судів, яким в черговий раз необхідно буде підлаштовуватися під вже нову правову позицію ВСУ.