Правові наслідки порушення порядку проведення перевірки
Близько 10 років тому я представляв інтереси одного сільськогосподарського підприємства в судовій справі про скасування припису контролюючого органу. В процесі розгляду апеляційної скарги суддя висловив позицію, яка засіла в моїй голові і, напевно, залишиться там назавжди. Суддя звернув увагу представника відповідача на той широкий обсяг повноважень, який надає йому закон: право проведення перевірок, право винесення приписів, право притягнення фізичних і юридичних осіб до відповідальності і т.п. Але це право, продовжував суддя, не є абсолютним, нічим не обмеженим. В іншому випадку це вже свавілля. Затвердженний порядок проведення перевірок є бар’єром для свавілля. Завдяки йому досягається баланс між публічними і приватними інтересами. Тому контролюючий орган зобов’язаний проводити перевірки в суворій відповідності до вимог чинного законодавства і ніяк інакше.
На жаль, деякі контролюючі органи продовжують здійснювати нагляд у сфері господарської діяльності так, як їм заманеться, а не так, як наказує закон. До недавнього часу існувало одне питання, яке викликало численні дискусії в середовищі практикуючих юристів, а саме: який спосіб захисту прав є належним при незаконній перевірці? Багато суддів вважало, що саме на етапі допуску до перевірки суб’єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення державного контролю щодо себе. При цьому, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної перевірки. Предметом розгляду в суді, в такому випадку, може бути тільки суть виявлених контролюючим органом порушень. У постанові від 21.02.2020 року по справі №826/17123/18 Верховний суд відступив від вищезазначеної позиції, вказавши, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист. Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У цій же постанові Верховний суд вказав, що у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.